– Олено, ви вирішили йти до Київради саме з «Рухом за реформи»? Чи були сумніви, вагання перед тим як прийняти таке рішення?  

– Чесно кажучи, це було дуже виважене та не легке рішення, але, зважаючи насукупність факторів, в решті решт, я зважилась. Головним аргументом «за» сталакоманда, яка зібралася під знаменами «Руху за реформи». Багатьох з цих людей я знаю, як виключно порядних, активних громадських діячів та бізнесменів водночас, які вже не раз, без показового піару, допомагали людям. Саме тому довіряю їм.

Щиро і відверто поважаю лідера нашої команди Сергія Олександровича Думчева. Скажу більше: це свого роду прецедент, коли у владу йдуть саме підприємці та фахівці різного профілю, політично незаангажовані особистості, які мають безцінний досвід вибудовування підприємства з чистого аркушу до високоприбуткових й професійно досконалих показників з усіма супутніми факторами: створення робочих місць, забезпечення найманих працівників гідною заробітною платою і базовими соціальними гарантіями; створення умов задля дотримання виконання законодавства в інтересах громадян.

Врешті решт, перебування в сесійній залі Київради, на моє глибоке переконання, не є політичною даністю. Адже, погодьтесь, це суто управлінські функції у чистому вигляді, це, якщо хочете, класичний менеджмент, який не має нічого спільного з політичними хитросплетіннями. От скажіть мені, яка є політика в тому, що в програмі «Руху за реформи» є пункт про необхідність ініціювання конкурентного середовища в комунальній сфері міста. Іншими словами, ми хочемо ініціювати процеси, які нададуть можливість кожному окремому мешканцю або жителю окремо взятого будинку, чи навіть цілого мікрорайону отримати право вибору, з ким укладати договір, припустимо, на постачання води чи газу. Наразі ми такого вибору не маємо.

Проте компанія-монополіст у тій чи іншій галузі, без докорів сумління нав’язує нам свої неякісні послуги, за які дере немилосердні гроші. А наш Антимонопольний комітет в цій ситуації – пуста забавка влади для відводу очей, бо він аж ніяк не захищає прав пересічних громадян. Взагалі, по суті, немає жодних важелів впливу на монополістів, тобто немає таких наглядових органів, які б дійсно були наділені повноваженнями приводити монополістів до тями, коли від вседозволеності і безкарності у них взагалі дах зриває…

Натомість, «Рух за реформи» буде намагатися зробити так, щоби ми, як жителі цього міста, мали змогу обирати підрядника, який буде робити на нашій вулиці, у нашому дворі ремонт під’їздів, впорядкування доріг, прибирання території і таке інше. І тут, до речі скасовується вплив політика, бо саме через ініціювання таких кроків, мешканці зможуть безстроково припиняти дію договору про послуги, якщо виконавець недбало виконує свої зобов’язання. Мова йде суто про професійних підприємців в господарській сфері. Головне – вміння налагодити процес, любити ту справу, яку ти робиш, поважати себе і людей, які тебе оточують, і тоді в тебе все обов’язково вийде!

– Чим саме ви маєте намір займатися в міській раді?

– Тим, чим займаюсь і сьогодні. Адже та сфера діяльності, яку я обрала, є цілком і повністю громадсько-відповідальною, соціально значущою. Вже досить довгий час я є керівником органу самоорганізації населення – представницької структури громади, яка діє в тому районі, де мешкаю сама (до речі, я киянка вже в третьому поколінні). Крім того, я очолюю власний благодійний фонд.

Отже, мене досить часто запитують, мовляв, вже стільки часу піклуєшся про літніх людей, переймаєшся впорядкуванням занедбаної каналізації чи ремонтом вщент розбитої дороги, і при цьому жодного разу нікуди не обиралася. На те я завжди відповідала, що не бачу себе у складі жодної команди, яка висуває своїх кандидатів до владних структур. Звісно, мені не хотілося пов’язувати свою подальшу діяльність саме з політиками, тому залишалась суто громадським діячем. Але виникнення такої якісно нової, ні на кого не схожої політичної сили, як «Рух за реформи», де згуртувалися такі ж самі представники з активною громадською позицією та більш господарським баченням вирішення справ, й надихнуло мене зробити цей крок.

Насамперед, тому що до міської ради зібралися йти люди, що є висококласними професіоналами кожний в своїй сфері. Тобто той безцінний досвід, який мають, вони блискуче відтворять у масштабах міста, тим самим реально і помітно полегшивши життя і побут киян.

Що стосується саме мене, то, як я вже казала, буду продовжувати займатися тими питаннями, які є пріоритетними для нашого представницького органу самоорганізації населення, що відстоює інтереси мешканців в благоустрої навколишнього середовища, а також захищає права в системі житлово-комунального господарства. Хоча, коли йдеться про приватний сектор, а саме в такому мешкаю і особисто я, то тут, взагалі важко, находити спільну мову з комунальниками. Саме тому, що кожен окремий мешканець має особистий договір на відповідне обслуговування з такими постачальниками послуг, як Київгаз, Київводоканал і Київенерго. Але в той же час є моменти, які впливають на загальний добробут громади.

Поясню, що я маю на увазі. От, приміром, Караваєві дачі – наче Київ, і не така вже його околиця, але ж донедавна тут всі жили з вигрібними ямами. Така ж сама, до речі, ситуація в Жулянах і Совках. Так от саме завдяки діяльності нашої громади на Караваєвих Дачах таки була впорядкована міська централізована система водовідведення, яку наразі приймає на баланс Київводоканал. Це, я вважаю, дуже значне досягнення. До речі, нещодавно на одній з зустрічей разом з колегою по партії «Рух за реформи» Олександром Якіляшиком стали свідкамижахливого господарського недбальства щодомешканців одного з мікрорайонів Чоколівки. Саме там, на вулиці Новгородській, 6, три тижні поспіль люди потерпали від великої комунальної аварії, в результаті якої посеред двору утворилось ціле озеро, а підлоги квартир на перших поверхах були геть мокрі. При цьому неодноразові звернення за пресловутим номером «15-51» не давало жаданого результату: приїхали пару разів працівники Київенерго, щось там покрутились і тільки їх і бачили. А проблема лишалась. Мені, як громадському діячу і небайдужій киянці, яка до того ж розуміється на тому, як правильно подаються скарги й звернення громадян, а також, які права має кожен громадянин і як він має їх відстоювати відповідно до чинного законодавства – вдалося таки зрушити з мертвої точки проблему, яка вже просто змучила мешканців.

Ось вам досить показовий приклад, як можна і потрібно домагатися вирішення всіх негараздів за допомогою сили громади.

Окрім того, на тій же Чоколівці, а точніше в районі радіоринку є дуже гострою транспортна проблема, від якої потерпають мешканці навколишніх будинків. Постійні пробки, автомобільні затори, загазованість повітря іноді робить їхнє життя просто нестерпним. Але тут не можна шукати рішення з позицій «заборонити!», «закрити!», «ліквідувати!». То все треба обговорювати і з мешканцями, і з адміністрацією ринка, уважно слухати обидві сторони, щоб за допомогою розумного компромісу знайти взаємоприйнятний варіант вирішення проблеми.

В цьому контексті хочу зауважити на ще одну нашу дуже значущу спільну справу. А саме на впорядкування своєрідної візитки Караваєвих Дач – знаменитої тополиної алея, на якій колись стояв пам’ятник Чубарю. Після подій на Майдані, коли політична атмосфера в країні вкрай загострилася, ту скульптуру знесли і зараз там сиротливо і занедбано стоїть тільки постамент.

Так ось в наших найближчих планах – зробити алею справжньої окрасою району, з клумбами, гарними доріжками, затишними лавами, з належним освітленням, якого тут зараз практично немає. А на тому спустілому постаменті ми хочемо встановити пам’ятник професору Караваєву, цілком аполітичній особистості, лікарю, засновнику Караваєвих Дач. Навіть вже є дуже гарний ескіз цієї композиції, який створили фахівці з Київархітектури. Але, на жаль, все впирається в фінансування. Втім, якщо люди викажуть мені таку довіру і віддадуть голоси на міських виборах за мою кандидатуру, буду докладати усіх зусиль, щоб вирішити це та багато інших питань, які я вже збираю від мешканців різних вулиць та мікрорайонів на особистих зустрічах та у приймальні, та на вирішення яких з нетерпінням чекає громади Солом’янського району.

– На підтримку яких груп людей сподіваєтесь?

– Як віруюча людина, як християнка, сподіваюсь на підтримку Божу, завдяки милості якого в нашій державі нарешті кожен громадянин зможе бути підтримкою один одному. А я, в свою чергу, буду продовжувати крокувати шляхом самовдосконалення та щирої допомоги ближньому. Тому, перш за все, намагаюсь донести саме те, що відчуваю особисто. Адже знаходжусь точно в такому ж середовищі, як всі інші. Наразі моє завдання та покликання – допомагати громадянам в роз’ясненні їхніх прав та зобов’язань влади по відношенню до них, й на практиці доводити, що це цілком можливо – захищати та відстоювати своє право на гідне існування. І якщо мені це вдасться зробити, люди віддадуть перевагу саме нашій команді.